Тарас Григорович Шевченко (1814 - 1861)

До Дня народження Т.Г. Шевченка

«Палахкотить як свічка праведна душа Кобзаря»

(Сценарій)

Бібліотекар: Доброго дня, шановні! Ми раді вітати вас у нашій селищній бібліотеці. Знов прийшла на землю шевченкова весна. 9-го березня виповнилося 199 років з дня народження Тараса Григоровича Шевченка. Ми пропонуємо вам пройти разом із нами життєвими шляхами великого Кобзаря.

Ведуча: Україна… В одному вже тільки цьому слові бринить музика смутку і жалю. Україна-країна смутку і краси, країна, де найбільше люблять волю і найменше мають її.

Україна-це тихі води ї ясні зорі.

Україна-це край, де широка і довга стрічка Дніпра оперізує жовті лани пшениці, де бездонна блакить неба купає золотосяйне сонце.

Хто бував в Україні? Хто знає Україну? Хто бував і знає, той нехай згадає, а хто не бував і не знає, той нехай собі уявить, що там скрізь білі хати у вишневих садах, і весною там дуже гарно, як усі садочки зацвітуть, і усі соловейки защебечуть.

(Пісня)________________________________________

Ведуча: Весна-весняночка… Це вона привітна і щедра подарувала Україні Пророка. Ім’я дала йому рідна мати - Тарас, що означає бунтар.

Є у нашій українській літературі імена, що увібрали в себе живу душу народу, стали часткою його життя. Таким ім’ям для нас, українців, стало ім’я Тараса Григоровича Шевченка, чия поезія от уже понад сто років викликає в людях почуття гордості і захоплення красою, своєю силою і народною мудрістю.

Ведучий:

І став для нас Шевченко заповітом,

Безсмертним, як саме людське життя.

Ми будем славить перед цілим світом

Живе й святе Шевченківське ім’я!

Ведуча: Сьогодні, в день народження великого пророка української нації, людини світлого розуму, чистих помислів і полум’яного патріота Тараса Шевченка, з привітальним словом до вас звертається ______________________________________________________________

Ведуча: 9 –го Березня 1814 року, темної ночі, перед світом, у селі Моринцях в хаті Григорія Шевченка, кріпака Пана Енгельгарда, блиснув у вікні єдиний на все село вогник, - народилася панові нова кріпацька душа, а Україні – її великий співець – Тарас Шевченко.

Ведучий:

Не на шовкових пелюшках.

Не у величному палаці –

В хатині бідній він родивсь

Серед неволі, тьми і праці.

Нещасна мати сповила.

Його малого й зажурилась…

І цілу ніченьку вона –

За сина – кріпака молилась.

Ведуча: Тарас Григорович був четвертою дитиною у родині. Усього їх біло шестеро.

Коли маленькому Тарасові виповнилося 2 роки, родина Шевченків переїхала до сусіднього села – Кирилівки. Тут, у Кирилівці, в убогій хатині й минуло безрадісне дитинство поета. Ось так пізніше він намалював свою хату. Коли Тарасові було 8 років, його віддали в науку до дяка.

Ведучий:

Ти взяла мене, маленького, за руку

І в школу хлопця одвела

До п’яного дяка в науку.

- Учися, серденько, колись

З нас будуть люде, - ти сказала.

Ведуча: Вчитися йому подобалося. Та недовго тривала ця наука. Коли хлопцеві сповнилося 9 років, від важкої праці померла його мама.

Ведучий:

Там матір добрую мою

Ще молодую - у могилу

Нужда та праця положила.

Ведуча: Щоб якось упоратися із сім’єю, батько Тараса одружився знову. Мачуха виявилася жінкою сварливою, недоброю. Вона зненавиділа «чужих» дітей, а особливо Тараса. Щоб хлопець менше був на очах лихої мачухи, батько брав Тараса чумакувати. Та скоро помер і батько.

Ведучий:

Там батько, плачучи з дітьми

(А ми малі були та голі),

Не витерпів лихої долі,

Умер на панщині!... А ми

Розлізлися межи людьми,

Мов мишенята.

Ведуча: Осиротівши, Тарас пішов у найми. Не дивлячись на те, що народився поет у бідній кріпацькій сім’ї, він ріс допитливим і розумним хлопчиком. Не було нічого у хлопця-сироти, але був талант, прагнення вчитися. У нього рано проявилися здібності до малювання співу та написання віршів.

Ведучий:

І золотої й дорогої

Моєї долі молодої,

А іноді така печаль

Оступить душу, аж заплачу.

І ще до того, як побачу

Малого хлопчика в селі.

Мов одірвалось од гіллі.

Одне-однісіньке під тином

Сидить собі в старій ряднині.

Мені здається, що се я.

Ведуча: Тарас наймитує, у вільній від роботи час читає і малює. А по закутках, щоб ніхто не бачив його горя, плаче. Але думка знайти людину, яка б навчила його малювати, не покидає хлопчика. Так він потрапляє до маляра, який погоджується навчити хлопця малювати, однак пан Енгельгард забирає його до себе в Петербург.

Ведучий:

Хоче малювати, прагне він до знань

Та за це багато, зазнає знущань.

Нишком він малює статуї в саду,

Вночі пише вірші про людську біду.

Ведуча: Зустріч у Петербурзі із земляком-художником Сошенком різко змінила долю Тараса Григоровича. Він знайомиться також із байкарем Гребінкою, художниками Брюлловим, Венеціановим, з поетом Жуковським. Вони побачили великі здібності молодого художника і викупили його з неволі. Шевченко виправдав їхні надії.

Ведучий:

І виріс я на чужині

І сивію в чужому краї,

То одинокому мені

Здається кращого немає

Нічого в Бога, як Дніпро

Та наша славная країна.

Ведуча: Ще одна подія сталася в Петербурзі, знаменна не тільки в житті Шевченка, а й важлива для всієї України – вихід у світ книги віршів «Кобзар» у 1840 році. У наступному році окремою книжкою Шевченко видає велику історичну поему «Гайдамаки». Далеко від рідного краю живе поет мріями про Україну.

Ведучий:

Сонце заходить, гори чорніють,

Пташечка тихне, поле німіє.

Радіють люди, що одпочинуть

А я дивлюся… І серцем лину

В темний садочок на Україну.

Ведуча: Так, у 1843 році йому нарешті вдалося побувати на Батьківщині після 14-річної розлуки. Із цієї подорожі поет виніс гнітючі враження, Україна постала перед ним з усіма злиднями простого народу. Після повернення до Петербурга у 1845 році він закінчує художню академію з двома срібними медалями і званням «вільного» художника та мріє назовсім поселитися у рідному краї і боротися за покращення життя свого знедоленого народу. За бунтарські твори 33-річного Шевченка було заслано в солдати із забороною писати й малювати.

Ведучий:

Мені однаково, чи буду

Я жить в Україні, чи ні

Чи хто згадає, чи забуде

Мені в снігу на чужині! –

Однаковісінько мені.

В неволі виріс між чужими,

І, не оплаканий своїми,

В неволі, плачучи, умру.

Ведуча: Коли Шевченко був на засланні в далеких степах Казахстану, він дуже тужив за Україною. Ось послухайте, як ніжно і тужливо звучить пісня на слова поета.

Ведучий:

О думи мої! О славо злая!

За тебе марно я в чужому краю

Караюсь, мучусь, … але не каюсь!...

Ведуча: Туга за рідною природою, рідним краєм звучить в його віршах.

Ведуча: Останні роки життя поет прожив в Петербурзі. 1859-го року ще раз, втретє і востаннє відвідав Україну.

Тоді він мріяв оселитися в Україні у хаті з вишневим садком. Але доля не судила йому цього звичайного людського щастя.

Ведучий:

Поставлю хату і кімнату,

Садок-райочок насажу.

Поси́жу я і похожу

В своїй маленькій благодаті.

Та в одині-самотині

В садочку буду спочивати,

Присняться діточки мені,

Веселая присниться мати,

Давнє-колишній та ясний

Присниться сон мені!...

Ведуча: Настав 1861 рік, четвертий рік його повернення із заслання, рік який почав підрахунок його останніх років життя. В день народження 9 березня Тараса Григоровича провідали друзі. Прийшло багато листів, вітальних телеграм з України. Прочитавши їх , хворий поет проказав: От якби додому, там би я, може одужав. Але не судилося. В ранці 10 березня життя поета обірвалось.

Ведучий:

Коли на раду тиху, на розмову

Коли ми зійдемося знову

На цій зубоженій землі?

Ніколи, братья, ніколи

З Дніпра у купі не п’ємо!

Розійдемось, рознесемо

В степи, в ліси свою недолю

Повіруєм ще трохи в волю,

І потім жити почнемо.

Межи людьми, як люди.

Ведуча: Тараса Шевченка поховали на Смоленському кладовищі в Петербурзі.

У травні цього ж року тіло Великого Кобзаря було перевезено в Україну. Друзі вибрали для поховання місце на Чернечій горі, звіряючи величність місця з рядками « Заповіту».

Звучить пісня «Заповіт»

Ведуча: Все йде, все минає… Та залишається пам'ять, добра слава про людей, що мандрують у світі у пошуках істини та правди.

Минуло багато років від дня народження Шевченка – славного сина українського народу, але й сьогодні його слово живе між нами.

Кожне слово Тараса Григоровича Шевченка ніби із сьогоднішнього дня. Читайте його твори. Вони допоможуть осмислити минуле та зазирнути в майбутнє, відкрити для себе нове в мудрих рядках його творчості.

І дорослі і діти вшановують геніального українського поета, художника, борця за волю народу і завжди будуть пам’ятати його заповіти.

Звучить пісня «Реве та стогне Дніпр широкий…»

Ведуча: І сьогодні, 9 березня, в день народження Тараса Григоровича Шевченка, ми йдемо до його пам’ятника щоб покласти квіти та висловити свою шану великому Кобзареві.

Кiлькiсть переглядiв: 31