" Діти повинні жити у світі краси, гри, казки, музики, малюнка, фантазії, творчості "В.О.Сухомлинський.

Живи, Україно !

Живи, Україно, прекрасна і сильна,

Слова ці забуті, та все ще живі.

Живи незалежна по-справжньому, вільна,

Ці мрії живуть у моїй голові.

Хоч зараз співають тобі: «Ще не вмерла…»

Та ти маєш жити - це доля твоя.

Я хочу, щоб ти, мов страшенний сон,

Cтерла жахіття війни, в мирі - сила твоя.

Ми, кажуть, усі є козацького роду,

Одна на всіх мова, ті ж самі думки.

Свобода і рівність потрібні народу,

Щоб в ріку велику єднались струмки.

Раніше були ми в різних державах,

Ті старі кордони залишили слід.

Ми різним героям складаємо славу,

Єднання - це шанс раз на тисячу літ.

Не маємо часу його дармувати,

Розпалювати міжнаціональну війну.

Ми разом повинні життя будувати,

Бо можемо втратить Україну мою.

Денис Юнік

Мрії про Україну

Коли я мрію, то здається, що все лихе у раз минеться,

Моя розквітне Україна, мине лиха оця година.

Із мрій будується майбутнє, думки-це щось нове, могутнє!

Трудитись, мріяти, любить…Тоді ми зможем все зробить.

Перемогти хвороби, зло, і ворогів звести на тло.

Побудувати мир і лад, і посадить вишневий сад,

Засіять ниви, хліб зростить, і навіть космос полонить!

Здолати бідність і тривоги, звести нові хати, дороги,

І йти в майбутнє, сміло йти до європейської мети.

І моя мрія, наче птах, веде мене крізь час і страх…

І ось воно наше майбутнє: щасливе, світле, незабутнє…

Веселі посмішки людей, і школи сповнені дітей…

Пенсіонер на відпочинку, і жебраків нема на ринку.

На вулицях нема сміття…кругом любов, кругом життя!

Анастасія Мусідрай

Пам’ятник Т.Г.Шевченкові

У березні цей день - окраса:

Ми шануємо пам'ять Тараса.

Того, що зазнав злої долі:

Кріпацтва, сирітства, неволі.

Та Кобзар наш не зломився,

Він силою духу розвився.

Полились по світу вірші,

Що нам і досі наймиліші:

Про степи широкі та високі кручі,

Про дівочі долі, ой які болючі.

Плакали у віршах матері країни,

І хилились тихо верби до калини,

Та жила надія у словах Тараса,

Що засяє скоро Україна наша.

Пам’ять про поета не згине ніколи,

Бо вірші вивчають в українській школі.

Пам’ятники зводять у містах і селах,

Співаються пісні, хоч і невеселі.

Носять люди квіти рідному Тарасу,

Бо він є гордість і совість наша.

Мусідрай Анастасія

Сад ім. Т.Г.Шевченка

Шевченка сад. Там тиша й спокій.

Люблю приходити сюди

І слухати тих сосон гомін,

Дуби шумлять: «Не будь біді!»

Повітря свіже, чисте небо,

Стежки, стежки на всі боки.

І місця кращого не треба –

Перлина Харкова всім людям до снаги.

Набігавшись по саду вдосталь,

На лавку сяду відпочить.

Гукну у вись: «Ну як ти, саду?»

А він мовчить…

Аж ні – хрущі гудуть,

Щебече дзвінко соловейко,

Фонтан шумить, як той Дніпро.

Розхвилювалося серденько.

Завжди, гуляючи в саду, до нього я іду.

Стоїть Кобзар незламаний та сильний.

Я квіти тихо покладу і відійду,

Щире «дякую» від неньки України я скажу.

Гордієнко Арсеній

Лучший выходной

Где детства праздник? Где всегда веселье?

Где белки скачут, не боясь ребят?

Где, словно муравейники, качели

С утра до вечера летят, летят, летят?

А мама спросит: «Где же это место,

Что так красиво там магнолии цветут?

Где домик Билла, и всегда в нем тесно?!

Ведь дети с радостью туда бегут!

А в самом центре колесо обзора

Поднимет ввысь на Харьков посмотреть,

И каждый раз здесь что-то ново

Фонтан, скульптуры – все не перечесть»

А это место знает каждый взрослый,

Да и ребенок сможет показать.

Ведь лучше выходного нет на свете,

Чем в парке Горького с семьей гулять!

Гордиенко Арсений